Про розкладання алюмофосфатів внаслідок одного тільки нагріву не було ніяких даних до 1950 р., коли автори цієї статті довели, що при нагріванні алюмофосфатири раніше вважалися стабільними при тих же температурах, піддаються розкладанню, подібно до миш’яку. Структуру ортоалюмофосфату Р205 А1203, що є найбільш стійким під час нагрівання з усіх фосфатів, що застосовувалися в кераміці, вперше вивчив М. Страда, який показав, що вона нагадує кремнеземний тип. Остання з них має питому вагу 2,31. Лінії спектра по довжині хвилі та інтенсивності ідентичні з лініями кристо-баліту. Автори відзначили лише дві форми алюмофосфату – одну кубічну, стабільну за високих температур, і другу – гексагональну, стабільну за низьких температур.
Температура перетворення цих форм однієї на іншу 1460°. Гуттенлохер і потім Ф. Махачки та Мозер на підставі зіставлення фізичних показників кварцу та гексагональної А1Р04 встановили ідентичність обох структур.
І. В. Грюнер повідомив про отримання алюмофосфату в модифікаціях, подібних до а-кварцу, а-тридиміту і а-кристобаліту, і вважає, що кварцова модифікація повільно перетворюється на кристобалітоподібну при температурах між 850 і 1000°.
Він не вірить у існування модифікації, подібної до 6-триді-міту. Займаючись потім лише кварцеподібною модифікацією, Грюнер надалі вказує умови осадження та утворення кристалів берлініту із водного розчину.
Р. Брілл та А. П. де-Бреттевіль молодший підтвердили, що кварцеподібна форма гексагональна; вісь у неї майже однакова з наявною у кварцу (4,97 А проти 4,90 А); с – удвічі довше (10,84 А проти 5,39 А у кварцу).
Шари алюмінію та фосфору чергуються у вигляді площин, паралельних площині основи. Відстань Р – 0 менше відстані А1 – 0, кристали переважно пов’язані іонними зв’язками.